Харків, Закарпаття, Одеса - географія скандалів навколо Територіальних центрів комплектування (ТЦК) стала не просто списком кримінальних проваджень, а діагнозом для державної системи безпеки. Останній випадок у Харкові, де військовослужбовці ТЦК вривалися до осель, погрожували зброєю та видавали себе за співробітників СБУ, остаточно стер межу між захисником та бандитом. Кримінальний огдяд просканував дану проблему та окреслив шляхи вирішення
Це не просто «поодинокі випадки», які розслідує ДБР. Це системна ерозія довіри. Коли злочинці маскуються під ТЦК, а представники ТЦК діють як злочинці, мобілізація перетворюється на інструмент хаосу. Парадокс у тому, що незаконні дії - будь то вибивання грошей на Закарпатті чи «силове рекрутування» у Харкові - не посилюють, а критично послаблюють обороноздатність України. Вони перетворюють армію на структуру, якої бояться власні громадяни.
Дволика загроза: хто дискредитує державу?
Ситуація набула загрозливого характеру через два паралельні процеси:
- «Перевертні» в погонах: Військовослужбовці, які використовують інструментарій ТЦК для особистого збагачення, вимагання грошей або розправи над цивільними, стають ворогами держави не меншими, ніж окупанти. Вони дискредитують ідею мобілізації, створюючи атмосферу терору.
- Маскування злочинців: Відсутність чіткої ідентифікації (порушення правил носіння форми, приховування облич, відсутність документів) дає зелене світло криміналітету. Злочинці легко копіюють методи ТЦК, бо «силовий безлад» став новою нормою. Громадянин, до якого вриваються люди у формі, не знає, чи це законна перевірка, чи збройний напад.
Ця плутанина зриває мобілізацію. Люди ховаються не від армії, а від свавілля, що асоціюється з ТЦК. Це пряма шкода національній безпеці.
Що робити? Законодавчі та процесуальні кроки
Щоб зупинити цей процес, потрібно перестати латати дірки й змінити саму «архітектуру» відносин між державою та військовозобов’язаним.
Пропозиції щодо змін, які лунають від громадських діячів та лідерів думок:
Впровадження альтернативних методів мобілізації: заохочення добровольців, робота з іноземними добровольцями, пільги, робота з молоддю, посилення відповідальності за ухиляння і СЗЧ, альтернативна служба по допомозі армії тощо
Обов’язкова цифрова ідентифікація: Кожен співробітник ТЦК, який бере участь у заходах оповіщення, повинен мати персональний відеореєстратор та QR-код на формі, що веде до актуальних даних про особу в реєстрі. Це миттєво відсікає «ряджених» злочинців.
Створення «Мобілізаційної поліції»: Розділити функції оповіщення та функції силового затримання. ТЦК мають займатися паперовою роботою та обліком, а силовий супровід при відмові від повісток має здійснювати окремий підрозділ Нацполіції, що підпорядковується чітким протоколам, а не «планам» районних ТЦК.
Жорсткий аудит та незалежний контроль: ДБР має отримати розширені інструменти для моніторингу роботи ТЦК у реальному часі. Випадки «вилучення вільних залишків» (грошей чи документів) без судового рішення мають автоматично ставати кримінальним провадженням.
Захист працівників ТЦК: З іншого боку, працівники ТЦК мають бути захищені від неадекватних нападів. Законодавчо закріпити статус «виконання службових обов’язків» з чітким розмежуванням: напад на законного представника — це тяжка кримінальна відповідальність. Але законним представником є лише той, хто пройшов ідентифікацію і діє за протоколом.
Замість висновку
Суспільство готове до мобілізації, якщо вона справедлива і зрозуміла. Коли ДБР викриває групи «військових», що змушують людей підписувати відмови від відстрочок під дулом автомата, - це не боротьба за армію, це знищення її фундаменту.
Держава повинна перестати грати в «ручне управління». Або ми впровадимо правила, де форма має значення і відповідальність є невідворотною, або ми отримаємо систему, де право на насильство належить тим, у кого міцніші кулаки, а не тим, хто захищає закон. В умовах війни держава - це закон. Якщо закону немає в ТЦК, його не буде ніде, а будуть суцільні баталії, купа СЗЧ та загальна демотивація населення. А цього Україна собі дозволити не може в жодному разі.
Кирило Проценко, для «Кримінального огляду»
Администраторы