Останні дні січня сколихнули Україну серією трагедій, у яких зійшлися одразу кілька болючих реальностей воєнного часу неконтрольований обіг зброї, психологічна виснаженість, зламані долі ветеранів, провали профілактики та запізніла реакція держави.
Це не просто кримінальні новини. Це дзеркало того, що накопичувалося роками і різко загострилося на четвертому році повномасштабної війни.
Черкащина. Коли ліс стає останньою барикадою
27 січня 2026 року в Черкаській області під час спецоперації загинули чотири бійці спецпідрозділу, ще один був поранений. Правоохоронці намагалися встановити причетність місцевого мешканця 1967 року народження до тяжкого злочину, вчиненого раніше. Побачивши поліцейських, чоловік утік до лісу, маючи при собі автоматичну зброю, і відкрив прицільний вогонь.
Нападника ліквідували у відповідь. Під час обшуків у його помешканні виявили схрон автоматичної зброї, боєприпаси, гранати та близько чотирьох кілограмів наркотиків. За офіційною інформацією, стрілець був колишнім військовим.
Розслідування триває під наглядом прокуратури. Правоохоронці перевіряють можливі зв’язки загиблого з кримінальними угрупованнями. Національна поліція України висловила співчуття родинам загиблих співробітників.
Але за сухими формулюваннями - ключове питання як людина з бойовим досвідом, очевидними психологічними проблемами та арсеналом зброї роками залишалася поза увагою системи
Запоріжжя. Зброя в руках неповнолітнього
Того ж дня резонансний інцидент стався в Запоріжжі. Спершу місцеві пабліки повідомили про стрілянину з автомата по перехожих у Шевченківському мікрорайоні. Згодом поліція уточнила - стріляв хлопець 2010 року народження. За попередніми даними, він кілька разів вистрілив у повітря, після чого з необережності поранив себе. Його госпіталізували.
Навіть без жертв це звучить як вирок
неповнолітній і автоматична зброя в житловому дворі.
Луцьк. Побутовий конфлікт, рушниця і дитина під вогнем
14 січня 2026 року в Луцьку стрілянина сталася під час виїзду поліції на виклик щодо домашнього насильства. 69-річний чоловік відкрив вогонь з мисливської рушниці. Один із патрульних встиг закрити собою малолітню дитину, дріб влучив у бронежилет а стрільця затримали.
Цей епізод особливо показовий. Зброя тут не кримінальний бізнес і не воєнний трофей, а елемент побутового конфлікту, який миттєво перетворює сімейну драму на смертельну загрозу для всіх навколо.
Що об’єднує ці три історії
Ці випадки різні за мотивами, віком учасників і контекстом. Але разом вони демонструють єдину небезпечну картину.
1. Зброя, яка «загубилася» між фронтом і тилом
Масовий обіг нелегальної та напівлегальної зброї - одна з найбільших загроз повоєнній Україні. Відсутність системного обліку, контролю, добровільної здачі та перевірок створює вибухонебезпечну суміш.
2. Критично недостатня робота з ветеранами
Колишні військові часто повертаються з ПТСР, агресією, залежностями, без довгострокового психологічного супроводу. Держава досі не має повноцінної, обов’язкової та тривалої системи реінтеграції. Система психологічної реабілітації фрагментарна, перевантажена і часто формальна. У результаті - люди з бойовим досвідом залишаються сам на сам зі своїми демонами.
3. Накопичена злість і зневіра
Війна, бідність, несправедливість, відчуття покинутості - це середовище, у якому насильство стає «мовою», коли інші канали зламані. З іншої сторони домашнє насильство, сімейні кризи, алкоголь і старі образи в умовах війни швидко переходять у фазу неконтрольованої агресії, якщо поруч є рушниця чи автомат.
4. Реактивна, а не превентивна політика
У всіх трьох випадках система зреагувала після, а не до. Ранні сигнали або не були помічені, або залишилися без дій.
Чому це вже питання національної безпеки
Україна входить у фазу, коли воєнний досвід масово повертається у цивільне життя. Без системних рішень це означає:
- зростання насильницьких злочинів;
- ризик радикалізації;
- втрату довіри до держави;
- небезпечну стигматизацію ветеранів як «загрози», а не людей, які потребують підтримки.
Що потрібно робити негайно
- Реальний контроль і облік зброї
Амністії на добровільну здачу, перевірки, відповідальність за зберігання нелегальної зброї , без формалізму але строго та чітко. - Обов’язкові довгострокові програми психологічного супроводу ветеранів
З роботою не лише з самими військовими, а й з родинами та громадами. - Міжвідомчу систему раннього реагування
Соціальні служби, медики, ветеранські організації і поліція мають працювати як єдина мережа, а не як ізольовані структури. - Діючі програми соціальної реінтеграції
Робота, освіта, участь у житті громади - це не гуманітарні бонуси, а інструменти безпеки. - Відкрита публічна дискусія без табу
Відверто і чесно говорити про ризики - не означає звинувачувати чи засуджувати. Лише разом, у спільному відповідальному обговоренні можна знайти шлях до подолання проблем. Замовчування лише множить трагедії.
Післямова
Три стрілянини за два тижні - це вже сигнал системної небезпеки, а не статистичний шум. Війна змінює людей і суспільство. Питання лише в тому, чи зможе держава змінитися разом із реальністю - від реагування до попередження.
Інакше кожен наступний інцидент знову називатимуть «поодиноким», рахуючи нові імена у зведеннях. Ціна такої сліпоти вже вимірюється життями.
Андрій Стеценко, для Кримінального огляду
Администраторы