Київ, 18 квітня 2026 року. Звичайний день, який перетворився на криваву драму: неадекватний озброєний чоловік відкриває вогонь по перехожих у самому центрі столиці. Але жах трагедії полягає не лише в кількості жертв, а в кадрах, що миттєво облетіли мережу: поліцейські, які, почувши постріли, розвертаються і покидають зону бойових дій, залишаючи цивільних сам на сам із вбивцею. Ця подія - не просто випадковий «збій» патрульних. Це демонстрація того, що українська система безпеки, попри роки війни, багато в чому залишається фасадною і дуже вразливою до реальних викликів. І такі випадки, на жаль, трапляються все частіше. Адже буквально на наступний день 19 квітня, у Чернігові поліцейські затримали одного із чоловіків, який стріляв у повітря зі стартового пістолета. Він був у стані алкогольного сп'яніння. Щоправда, на цей раз трагедії вдалося запобігти.
Кримінальний огляд розглядає цю проблему як збій системи, що сигналізує про необхідність системних змін.
Анатомія провалу: чому система «пропустила» вбивцю?
Як вважають більшість експертів, трагедія 18 квітня це перш за все наслідок того, що ми називаємо «дозвільним конвеєром» і формалізмом ризиків.
Головне питання, що турбує суспільство: Як взагалі людина з відверто антиукраїнськими поглядами, яка донатила на ворожу армію, яка відома своїми силовими сутичками – не сидить у в’язниці, чи на худий кінець, не обміняна на українського полоненого, а отримала легальний доступ до зброї і можливість вбивати громадян України? Відповідь очевидна: дозвільна і контролююча служби перетворилися на бюрократичний орган, який видає ліцензії, не проводячи безпекового аудиту.
Це недбалість, яка стає співучастю у злочині. Система, яка не синхронізує дані СБУ, медичні реєстри та бази правопорушень, - це свідомо відкриті двері для будь-кого, хто має гроші на «правильні» довідки. І кейс «деміївського стрілка» показав, наскільки країна вразлива до подібних викликів.
Протокол «втечі»: де закінчується поліція і починається боягузтво?
Відставка начальника патрульної поліції Євгена Жукова стала логічним наслідком того, що відбулося на місці події. Проте кадрові рішення - це лише лікування симптомів. Коли патрульні тікають від пострілів, це свідчить про глибоку кризу кадрової політики МВС. Звичайно, в поліції є й сміливі і досвідчені професіонали, які б не відступили. Але даний випадок – це не прикрий збіг обставин, це баг системи. Адже ми побудували поліцію, яка вміє «бути гарною» на камеру, вміє кришувати наркопритони, на худой кінець, вміє ловити онліфанщиць та «ухилянтів». Але не підготовлена до реального контакту з ворогом чи озброєним злочинцем.
Тому й маємо висновки, які лунають від блогерів та громадських діячів: поліцейський у країні, що воює, не може бути «чиновником у формі». Без обов’язкового фронтового досвіду для усіх поліцейських та жорсткої тактико-психологічної підготовки такі випадки будуть повторюватися.
Шлях до змін: від «заборонити» до «озброїти відповідальних»
То що ж робити, як запобігти подібним терактам? Ми роками обмежували право громадян на самозахист, сподіваючись, що держава гарантує повну безпеку. 18 квітня довело: держава не встигає.
- Перегляд дозвільної системи: Потрібна кардинальна зміна підходу - від корупційного «надання дозволів» до прозорої реєстрації власників. Принцип простий: право на зброю мають лише лояльні до держави громадяни, які не мають проблем з психічним здоров’ям та антисоціальною поведінкою.
- Децентралізація безпеки: Впровадження інституту виборних шерифів, підзвітних місцевим громадам (як це все частіше пропонують експерти), це спосіб змінити мотивацію правоохоронців. Коли шериф знає, що його кар'єра залежить від довіри тих, кого він захищає, рівень відповідальності зростає в рази.
Що робити далі?
Заяви міністра МВС Ігоря Клименка про «окремі випадки» та відставка голови патрульної поліції України Євгена Жукова не знімають відповідальності з системи. Експерти з різних політичних сил впевнені - якщо не провести повну ревізію тих, хто вже має зброю, і не запровадимо жорсткий механізм позбавлення ліцензій за антидержавну діяльність, ми й далі будемо спостерігати, як тил перетворюється на небезпечну зону.
Трагедія 18 квітня - це суворий іспит. Уроки мають бути жорсткими:
- Люстрація дозвільної системи: Всі, хто видавав дозволи на зброю без перевірки психологічного стану та бекграунду, мають бути звільнені з кримінальною відповідальністю.
- Легалізація самозахисту: Громадяни повинні мати право захищати себе, а поліція — фокусуватися на контролі вулиць та протидії організованій злочинності.
- Честь понад посаду: Практика відставки керівників за «ганебну поведінку підлеглих» має стати нормою, а не винятком.
Безпека в тилу — це не лише про роботу патрульних. Це про довіру до системи, яку ми будуємо. А довіра будується не на звітах, а на здатності захистити людей у той самий момент, коли звучать постріли.
А як в інших країнах
Щоб зрозуміти, куди має рухатися Україна, варто поглянути на досвід країн, які або пройшли через періоди високої небезпеки, або мають збалансовану систему взаємодії громадянина, поліції та зброї.
Ось приклади того, як інші держави вирішують питання, що виявилися критичними для нас 18 квітня.
1. Чехія: Баланс права та відповідальності
Чехія — один із найбільш показових прикладів того, як мати високий рівень безпеки при легальній зброї.
- Система: Право на володіння зброєю закріплено в Конституції як частину забезпечення безпеки держави. Процес отримання ліцензії включає жорсткий іспит (теорія + практика) та медичний огляд.
- Чому це працює: Система побудована на превенції. Якщо людина потрапляє в поле зору поліції через агресивну поведінку, її ліцензію анулюють миттєво, а зброю вилучають. У них немає культури «домовитися» — порушення закону означає втрату права на самозахист назавжди.
2. Швейцарія: Модель «народної міліції»
Швейцарська система безпеки — це приклад того, як суспільство бере відповідальність на себе.
- Система: Величезна кількість зброї зберігається вдома, оскільки країна базується на концепції резервної армії. Проте рівень злочинності — один із найнижчих у світі.
- Чому це працює: Це питання культури та дисципліни. Кожен власник зброї розуміє: зброя вдома — це не іграшка, а військовий обов’язок. Система виборних органів правопорядку на місцевому рівні робить поліцію «своєю», а не відчуженою від громади структурою.
3. США: Виклик «револьверних дверей» та поліцейської підзвітності
США мають зовсім інший підхід, де акцент зміщений на відповідальність самих правоохоронців.
- Система: В багатьох штатах діє принцип «Qualified Immunity» (кваліфікованого імунітету), але останніми роками він активно переглядається. Якщо поліцейський демонструє боягузтво або недбалість, громади вимагають і добиваються судових позовів не лише до департаменту, а й до конкретних офіцерів.
- Чому це працює: Система реагує на запит суспільства через механізм цивільного контролю. Коли патрульний знає, що за втечу з місця події він втратить не лише роботу, а й репутацію та власні кошти через позови, мотивація до дій радикально змінюється.
Що з цього може взяти Україна? (Синтез рішень)
Інші країни доводять: проблема не у зброї в руках громадян, а в тому, наскільки прозорою та відповідальною є державна машина, що має цю зброю регулювати.
Чи готові ми визнати, що безпека кожного з нас - це не тільки відповідальність держави, а й наше право бути озброєними та готовими до спротиву в будь-якій ситуації?
Кирило Проценко для «Кримінального огляду»
Администраторы