Сонячний червневий день в улюбленій Одесі. Жар розпеченого асфальту щедро приправлений солонуватим морським бризом і ароматами свіжоскошеної трави.
Це неймовірне місто, в якому живуть неймовірні люди. Тут вистачає також і адептів безмозкої імператриці, фанатиків ковбаси по 2,20 і тих, хто прагне сильної руки агента під псевдонімом «моль».
Але це дрібниці. Найважливіше інше – в цьому нескінченно прекрасному місті живуть справжні УКРАЇНЦІ, які несамовито обожнюють свою країну.
Святий день. День Незалежності.
Ця країна не раз і не два омивалася ріками української крові. Нас так сильно ненавидять за нашу національну і інтелектуальну Незалежність, за нашу чуттєвість, за нашу доброту, за вміння любити! Любити відчайдушно, безумовно, беззастережно. І не шкодувати нічого, навіть життя, заради мирного неба над головами коханих і рідних, які чекають нас вдома.
Родина. Сімейні цінності.
Це коли кохана людина – половинка, яка робить тебе цільним, а малюк – продовження вас обох, яке робить батьків безсмертними.
Це коли хлюпаєш дірявими черевиками по бруківці, повертаючись з такої виснажливої роботи, і проковтуєш гарячу вечерю, не помічаючи смаку, а посмішка малюка, який бавиться з величезним яскравим паровозиком нагадує тобі про те, для чого все це.
Це навіть коли береш в борг або знаходиш другу, третю роботу, щоб закінчити ремонт на кухні або купити коханій подарунок... Тому що тільки радість в очах коханої людини приносить справжнє усвідомлення того, що все це не даремно.
Володимир Орел. Військовий хірург. До 200 операцій в день. Котел. Війна. Цілодобова робота.
Вони змогли – жодного «двохсотого». Жодного. Збирав наших хлопчаків по шматках.
Така доброта в очах, що втрачаєш дар мови. Він дістав свій армійський жовто-синій прапор і з такою гордістю його показував.
Він так тепло, так щиро говорив про своїх друзів. Згадував лікарів. І ні слова про погане. Він упивався мудрістю життя...
Його, як і Анну Ільющенкову (Мурку), взяли на війну... санітаром. Ми сміялися, жартували, говорили...
Весь цей час так зворушливо і трохи нервово за нами спостерігала дружина Володимира – Галина. Вона стояла поруч, така щира і любляча, і неймовірним зусиллям волі стримувала себе, щоб не «підказувати» коханому.
У Галочки були мокрі від сліз очі, очі дуже чуттєвої і надзвичайного тонкої людини. Така зрілість була в цих відносинах. Уже не тільки батьки, вже бабуся і дідусь.
Дружина, яка обожнює, дочка, яка подарувала онука Артемія, син, який проводжаючи батька на війну, вручив такий простий, але значимий оберіг, сестра, яка вишила світанку, племінниця, яка прикрашала спечені Галиною паски для наших хлопців, дім, в якому завжди раді гостям.
Щаслива людина. Щаслива заслужено. Від Бога!
А тим часом бачу представників так званої еліти в дорогих ресторанах, на шикарних машинах, обвішаних дорогоцінними металами і камінням. Начебто і красиво, все блищить, сяє. А придивишся – не їдять, а жеруть, не живуть, а марнотратять. Метушаться, тремтять за шкурки, задихаються в дорогих квартирах... Вони давно втратили їх країну, втратили Бога, а потім і себе.
Перевернутий світ. Одні воюють і вмирають! І, залишившись в живих, нестримно люблять УКРАЇНУ, людей, землю і Бога...
У інших немає Батьківщини, немає Бога, немає війни. Гроші, гроші, гроші…
Господь обдаровує нас необхідним, наділяючи при цьому неймовірним даром Любові. Сатана ж дає з надлишком, але відбирає за це і любов, і віру.
І, куштуючи ці надлишки, ти сам не помітиш, що маленьким сіреньким хом’ячком з набитими зернятками щоками біжиш в колесі, що так принадливо мерехтить вогниками. Мить – і ти вже не можеш радіти таким принадливим колись зерняткам, тому що в сусідніх коліщатках біжать такі ж хом’ячки і жадібно виблискують очима на твої туго набиті щоки. А ще потрібно ні в якому разі не зупинятися, тому що хом’яки з сусідніх коліс тебе наздоженуть і відберуть таку бажану колись їжу.
Але у тебе вже інші бажання – обігнати на своєму нерухомому колесі мешканців сусідніх коліс. Біжи, біжи швидше, не замислюючись про те, чи твої це бажання! Біжи, радіючи з того, що на твоєму колесі вогники сяють яскравіше, ніж на сусідньому! Біжи!
Ні, ця сила не «совєршаєт благо», а лише дає всілякі блага тобі – ще і ще, поки ти не перестаєш помічати що-небудь, крім вогників свого колеса.
Але щоб зрозуміти це, потрібно вибратися з цього замкненого кола, а це не кожному до снаги. Володимир Орел зміг не потрапити в це колесо. Залишитися незалежним від нього. І виховав дітей, які змогли, і він ще виховає онуків, які зможуть так само.
З Днем Незалежності тебе, Україно! Пора, пора, рідна моя країно, позбавлятися від влади «хом’ячків», які століттями тягнуть тебе за собою по замкнутому колу!
Так, ціна цього – тисячі душ, які поповнили Господнє воїнство. Зате у наших дітей, які зовсім скоро виростуть, які розмовлятимуть українською, які будуть з гордістю носити вишиванку і будуть розуміти різницю між людьми і «хом’яками», між дарами Господа і Сатани, на Небі буде ціла армія охоронців, яка допоможе їм не піддатися нечистому.
Минуло вже три місяці після нашої зустрічі, а привітність і гостинність цієї сім’ї дотепер гріє душу... Вони посадили нас за стіл і ми говорили... Говорили і дихали їх щастям з легким ароматом морського бризу.
В Одесі потрібно мовчати і любити. Дуже тихо і з ніжністю спостерігати, як живе і радіє моя грандіозно красива і така приголомшлива Нація... Одеса – це місто кохання. Спокійного і мудрого...
Будь Щаслива, Україно!
Авторська програма Олега Володарського «Сповідь». Герой програми – Володимир Орел
Администраторы