Уважно подивись на ці красиві, ГЕНЕТИЧНО сильні обличчя, звернися до них, як до себе, відштовхни все зайве та непотрібне.
Природа подарувала нам найкрасивіших, найніжніших жінок на ЗЕМЛІ. Господь обдарував нас турботливими матерями, люблячими сестрами, відданими та вірними дружинами. Їх відданість вища за життя та смерть, адже провівши в останній путь своїх чоловіків, котрі загинули, захищаючи рідну землю, вони продовжують їх справу, несуть на собі їх Хрест. Хрест Воїна! Хрест України!
Це сім’я щасливих людей. Їм Господь дає щастя бути матерями та бабусями. Це сильний рід, котрий виховує нам майбутніх героїв і патріотів.
Пекло війни не змого випалити цей дух, який в цьому роді передається з молоком матері, а тільки ще більше його загартувало.
Ця генетика не втратила свій колір та аромат – аромат свіжоспеченого хліба і квітучих гірських трав.
Вони вільні. Вони кричать про любов до своєї землі. Вони посміхаються сонцю. І опускають очі в молитві перед іконами в істинно єдиній і святій Церкві їх рідної жовто-синьої нації.
Тільки такі сильні та добрі обличчя здатні пробудити всіх нас.
Я навіть більше тобі скажу, диванний патріоте, вони полізуть під танк, будуть подавати набої і віддадуть останній шматок УКРАЇНСЬКОГО хліба циганському малюку.
Для них всі діти – це лише діти, а їх ставлення до дорослих не залежить від національності, мови чи віросповідання, а виключно від того, чи любить та поважає людина їх рідну землю, їх Батьківщину, за яку їх Чоловіки воюють та віддають свої життя.
Вони не вміють інакше!
Це обличчя спадкоємиць і нащадків Анни Ярославівни. Це та генетика, яку так жорстоко, по-сатанинськи винищує кремлівський диявол. Це те, за що нас ненавидять «за порєбріком».
Нас вбивають, а ми любимо. Нас калічать, а ми посміхаємося. Нас ріжуть на шматки, відрубують руки, розпорюють животи, вбивають, зраджують, а ми все одно не розучилися любити.
Любити тихо. Безмежно. Ми любимо цю землю. Обожнюємо її. Плекаємо.
Пошепки… Молитвою…
І ми, нарешті прокинувшись, з гордо піднятою головою дивимося на ситі морди кремлівських холуїв та не розуміємо їх присутності на нашій Богом даній землі.
Не розуміємо, чому після стількох смертей вони говорять не нашою мовою з наших телеекранів, чому дивляться не наш футбол, живуть не нашими бідами.
В той час, як ми ховаємо найкращих дітей України. А вони, не соромлячись, примножують наш біль.
Тому сьогодні, коли нас знищують розгодовані до стану хряків кремлівські холуї, саме на таких тендітних, жіночних плечах і тримається Україна.
Вони по всій країні. Маленькі, швидкі, витончені і неймовірно душевно красиві, наче маленькі іконки.
Вони метушаться, рятують всіх нас, проте встигають поцілувати дитину на ніч та приготувати їй поїсти.
Лише диву даєшся – за рахунок чого беруться в них сили? Звідки?
Відповідь приходить із глибин історії моєї нації – інтелектуальна генетика. Рівень сприйняття і усвідомлення Бога. Внутрішній механізм країни, що воює впродовж всієї своєї історії.
Пам’ятайте – ми переможці! Ми виживаємо наперекір!
Інститут матері та материнства зобов’язаний був з’явитися у нас з перших днів незалежності. Інститут, котрий культивує і дбайливо відновлює генетичну пам’ять Нації.
Соціальна платформа, котра всіх нас об’єднує та приводить до розуміння егрегору Нації. Повага до предків і до євгеніки 700-річної пустелі, котру треба нарешті пройти.
Христина Счасна (Головачова).
Тетяна Счасна – мама Ані і Христини – після проведення дитячого свята «Українські вечорниці» стала жертвою репресій. Зараз працює в Італії. В монастирі. Поруч із Богом.
Щоб мати змогу молитися за своїх дітей та онуків. Шістьох онуків і двох дочок.
Ні еміграція, ні смерть чоловіка Ганни – Андрія Большакова (позивний «Сім’янин»), ні громадська робота на благо нашої з вами держави не тільки не завадили їм залишитися УКРАЇНКАМИ, а навпаки – ця родина стала міцнішою, відважнішою.
Христина – юрист. Це помітно одразу, неозброєним оком – загострене відчуття справедливості.
Дивлячись на неї починаєш пишатися українським етносом. Їй наболіло і недолугість законодавства і егоїзм соціальних служб.
Метал. Метал у голосі, який з’явився в результаті болю та страждань, що випали на долю цієї української сім’ї.
Знаєте, можна щось робити. Робити багато, завзято. Але я зрозумів інше – нам треба лише довірити. Довірити ось таким сильним, вірним і чесним Українкам будувати нашу державу.
Над ними не має влади червоний диявол – адже він приніс на їх Батьківщину війну, яка відібрала в них їх коханих чоловіків.
У них на руках український етнос. І вони його виростять – всім смертям на зло.
Це у них від Бога. Від української Церкви-матері. Від Пресвятої Діви Марії.
Борг перед нащадками. Обов’язок. Поцілунок Ісуса – бути матір’ю Нації.
І поки сини, чоловіки і діти воюють – віддайте їм у керування країну і ми почнемо розуміти, що таке етнічна, Богом дана Україна.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Гість програми – Христина Головачова.
Администраторы