Поки Україна здригається від мільярдних корупційних скандалів, а суспільство очікує реальної відповідальності високопосадовців та учасників масштабних оборудок, резонансна справа екс-керівника Концерну РРТ Костянтина Захаренка привертає увагу ЗМІ та порушує зовсім інше питання: чи не намагаються зробити винним у розтраті державних коштів людину, яка, за версією захисту, насправді намагалася захистити державне майно?
«Кримінальний огляд», який регулярно висвітлює гучні антикорупційні процеси за участю політиків, чиновників і бізнесменів, не міг оминути цю історію. Адже вона ставить фундаментальні питання щодо якості роботи НАБУ, САП та Вищого антикорупційного суду, обґрунтованості обвинувальних вироків і рівності всіх перед законом.
Як повідомляє портал «Аргумент» у матеріалі журналістів Андрія Миропільського та Тетяни Чумак, 5 червня 2026 року ВАКС засудив колишнього керівника Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Костянтина Захаренка до 7 років і 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією частини майна. (Справа № 761/1838/18)
Підставою стали витрати на виготовлення землевпорядної документації загальною вартістю 976 179,52 гривні, які суд першої інстанції визнав розтратою.
Натомість захист наполягає: роботи замовлялися для встановлення меж, оформлення та захисту земельних прав стратегічного державного підприємства, зокрема щодо 195,58 гектара землі у столичній Биківні. І саме тут, як зазначають журналісти, виникає головний парадокс цієї десятирічної кримінальної історії.
Землю розподілили, а за спробу її захистити - вирок?
Як нагадує «Аргумент», питання можливого незаконного відчуження земель Концерну РРТ порушувалося у ЗМІ задовго до обвинувального вироку. Ще у 2018 році журналіст Руслан Якушев у розслідуванні порталу Antikor звертав увагу на історію майже 196 гектарів державної землі у Биківні та можливі зловживання під час її відведення за часів столичної влади Леоніда Черновецького.
За версією журналістів, саме Захаренко у 2013 році ініціював заходи для відновлення земельних прав державного підприємства. Як зазначає сторона захисту, з цією метою було замовлено землевпорядну документацію, яка мала допомогти оформити права на вільні ділянки, а щодо вже відведених - створити підстави для судового захисту інтересів держави.
На спірних територіях, за поясненнями Захаренка, залишалися виробничі приміщення та антенно-щоглові споруди Концерну. Проте саме замовлення відповідної документації стало предметом кримінального обвинувачення.
Журналісти порушують закономірне питання: чому доля сотень гектарів державної землі та можливих вигодонабувачів її відчуження залишається предметом публічних запитань, тоді як керівник, який стверджує, що намагався захистити ці активи, отримав настільки суворий вирок?
Документація існувала, а докази умислу викликають запитання
Окрему увагу автори «Аргументу» приділяють обґрунтованості обвинувачення. Зокрема, у матеріалі зазначається, що землевпорядна документація фактично була виготовлена, а частину документів отримали вже під час судового розгляду за адвокатським запитом.
Водночас суд першої інстанції вважав злочинним саме замовлення цих робіт, а не їх невиконання. Сторона захисту наполягає, що господарська мета витрат мала отримати належну оцінку, а корисливий умисел не був доведений переконливими доказами.
Крім того, як пишуть журналісти, у пункті 740 вироку суд визнав недопустимими дані акта ревізії Державної фінансової інспекції. Захист ставить під сумнів незалежність економічної експертизи, яка використовувала матеріали відповідної перевірки.
Суд, зі свого боку, посилався на можливість використання експертних висновків, що спираються також на самостійні джерела.
Отже, перед апеляцією постає конкретне питання: якими незалежними та допустимими доказами підтверджуються збитки і злочинний умисел? «Відхилити версію і довести її неспроможність - різні речі», - наголошують автори матеріалу.
Справа Захаренка - випробування для антикорупційного правосуддя
Вирок першої інстанції ухвалила колегія ВАКС під головуванням судді Ігоря Строгого. Наразі його переглядає Апеляційна палата у складі головуючої судді Даниїли Чорненької та суддів Сергія Боднара й Інни Калугіної. Наступне засідання відбудеться вже 2 листопада 2026 року. Сторона захисту наполягає на скасуванні обвинувального вироку та виправданні Захаренка.
Як підкреслюють журналісти «Аргументу», суспільство справедливо вимагає покарання корупціонерів, особливо під час війни, коли кожна бюджетна гривня має величезне значення.
Однак автори нагадують принципову тезу: «Суспільний запит на справедливість не є замовленням на будь-який обвинувальний вирок».
На їхню думку, справа Захаренка порушує питання про те, чи однаково вимогливо правоохоронці й суди підходять до масштабних корупційних оборудок та до господарських рішень посадовців державних підприємств.
Адже якщо державне майно могло вибути з користування незаконно, суспільство має знати, хто ухвалював відповідні рішення, хто отримав вигоду і чи перевірено всіх можливих учасників цих операцій.
Хай там як, сьогодні до апеляційного розгляду справи Захаренка прикута увага журналістів, правозахисників та юридичної спільноти.
Ідеться не лише про долю конкретного засудженого, а й про здатність антикорупційної системи відрізняти злочинну розтрату від спірного господарського рішення, виправляти можливі судові помилки та захищати державні інтереси.
Ця апеляція має стати важливим іспитом на незалежність, неупередженість і справедливість для ВАКС та всієї судової системи України.
Адже справжня боротьба з корупцією вимірюється не кількістю суворих вироків, а їхньою законністю, переконливістю доказів і невідворотністю відповідальності для всіх, чия вина справді доведена.
Кирило Проценко за матеріалами порталу «Аргумент», журналістських публікацій Antikor та відкритих судових джерел.
Позиції про можливі зловживання, мотиви переслідування та недоведеність вини наведені з посиланням на відповідні джерела й сторону захисту.
Администраторы