Збройний конфлікт між співробітниками СБУ та військовослужбовцями ГУР у житловому районі Києва став однією з найбільш тривожних внутрішніх подій останнього часу. Не через гучність назв відомств і навіть не через взаємовиключні версії сторін. Найнебезпечніший факт значно простіший: у столиці воюючої держави люди двох українських спеціальних служб застосували зброю один проти одного.
Президент Володимир Зеленський назвав ситуацію «абсолютно ганебною» і сформулював державну оцінку максимально чітко: «Стріляти тут, в Україні, можна тільки в російських окупантів для захисту України». Державне бюро розслідувань уже повідомило про перші дві підозри, причому представникам обох структур. Генеральний прокурор Руслан Кравченко заявив, що перевірятимуться всі версії, а зникнення одного з центральних фігурантів історії розслідується окремо. Президент також анонсував звільнення відповідальних заступників керівників СБУ і ГУР та оцінку роботи керівництва обох відомств за результатами службових розслідувань.
«Кримінальний огляд» проаналізував офіційні повідомлення СБУ, ГУР, ДБР і Президента України, позицію Генерального прокурора, версії експертів, матеріали «Української правди», «Радіо Свобода», LIGA.net та інших українських ЗМІ, а також досвід організації взаємодії та контролю спецслужб у США і Великій Британії.
І головне питання цього матеріалу навіть не в тому, хто винен та хто першим вистрілив. Це встановить слідство.
Питання значно ширше: як українська система національної безпеки взагалі допустила ситуацію, коли конфлікт компетенцій, оперативних версій або команд переріс у збройне протистояння між своїми, і що потрібно змінити, щоб повторення такого сценарію стало системно неможливим.
Що сталося: від зникнення офіцера РДК до пострілів на Березняках
Як повідмило більшість джерел, 23 серпня заступник командира РДК з бойової роботи Степан Каплунов, який воює у структурі, пов'язаній із ГУР МО, зник біля свого будинку. 1 вересня представники РДК публічно заявили про його викрадення невідомими. Сам Каплунов згодом заявив, що його забрали співробітники СБУ та протягом дев'яти діб утримували під своїм контролем. Це його версія, яка наразі перевіряється окремим кримінальним провадженням.
У ніч із 1 на 2 вересня представники СБУ проводили слідчі дії за місцем проживання Каплунова у Дніпровському районі Києва. Саме там з'явилися представники підрозділів, пов'язаних із ГУР, а згодом ситуація переросла у багатогодинне силове протистояння із застосуванням вогнепальної зброї.
За даними, які наводить «Радіо Свобода», троє військовослужбовців ГУР були поранені, двоє з них тяжко. На місце згодом прибули співробітники ДБР, після чого розпочалися процесуальні дії. А далі з'явилися дві картини події, які майже не стикуються між собою.
Версія СБУ: російська агентура, підготовка вбивства та напад на оперативну групу
Служба безпеки стверджує, що історія почалася з контррозвідувальної інформації про підготовку ФСБ РФ убивства одного з лідерів російського опозиційного руху, який мав прибути в Україну на День Незалежності.
За офіційною версією СБУ, було встановлено контакти Каплунова з представником російської спецслужби. СБУ стверджує, що він нібито отримував завдання не лише щодо одного з російських опозиціонерів, а й щодо інших військовослужбовців Сил оборони. Служба заявила, що зафіксувала відповідне листування у його телефоні.
СБУ також оприлюднила відео, де Каплунов визнає контакти з ФСБ. За версією самої Служби, він співпрацював зі слідством, тому запобіжний захід до нього не застосовували.
Щодо перестрілки початкова офіційна версія СБУ була жорсткою. 2 вересня Служба заявила, що під час невідкладного обшуку група осіб здійснила збройний напад на оперативно-слідчу групу, заблокувала автомобілі правоохоронців, після чого для припинення спротиву було залучено спецпідрозділ ЦСО «Альфа» і застосовано зброю. Після первинних слідчих дій, повідомляла СБУ, з'ясувалося, що затримані належать до одного з підрозділів Сил оборони.
Однак уже наступного дня формулювання СБУ стало значно стриманішим.
Служба назвала подію «абсолютно неприпустимою конфліктною ситуацією» і прямо визнала: «Цього точно не мало статися». СБУ заявила, що сприятиме ДБР в об'єктивному встановленні обставин.
Ця зміна тону важлива. Вона показує, що навіть сама Служба вже не подає ситуацію виключно як стандартне припинення нападу на правоохоронців.
Версія Каплунова та РДК: незаконне утримання і зізнання під тиском
Степан Каплунов категорично заперечує свідому співпрацю з російською спецслужбою. В інтерв'ю Radio NV, яке цитує «Українська правда», він заявив, що після зникнення його утримували в невідомому місці, психологічно тиснули і погрожували. Саме цим Каплунов пояснює своє відеозізнання у контактах із ФСБ.
Пізніше він висунув іще серйознішу версію: нібито ситуацію планували використати для дискредитації окремих представників ГУР та колишнього керівництва Воєнної розвідки. РДК оприлюднив відео з камер спостереження, яке, за його твердженням, має підтверджувати частину цієї версії.
Адвокат Каплунова Тарас Боровський у коментарі «Радіо Свобода» окремо поставив питання щодо процесуальної законності проведеного обшуку. За його словами, від моменту зникнення Каплунова до «невідкладного обшуку» минуло близько десяти днів, тому він вважає незрозумілим, чому не було отримано попередню ухвалу слідчого судді.
Це наразі позиція захисту, а не встановлений факт порушення.
Але питання юридично не декоративне. Стаття 233 КПК допускає проникнення до житла без попереднього рішення суду лише у визначених невідкладних випадках, зокрема для врятування життя чи майна або при безпосередньому переслідуванні особи, підозрюваної у злочині. Чи відповідала конкретна ситуація цим умовам, також має оцінюватися процесуально, а не в Telegram.
Позиція ГУР: інформаційна кампанія проти Воєнної розвідки
ГУР не оприлюднило настільки ж докладної покрокової версії подій, як СБУ. 3 вересня Воєнна розвідка заявила про «цілеспрямовану кампанію дезінформації з метою дискредитації Воєнної розвідки та бойових підрозділів ГУР». За твердженням ГУР, до поширення сумнівних матеріалів можуть залучатися медіа, блогери та Telegram-канали, зокрема за винагороду. Відомство закликало користуватися перевіреними джерелами.
Ця заява важлива для розуміння інформаційної війни навколо конфлікту, однак сама по собі не дає відповідей на ключові фактичні питання: хто і коли застосував зброю, якими були накази командирів і чому озброєні представники двох відомств взагалі опинилися в ситуації прямого протистояння.
Що вже встановлює держава: підозри є з обох боків
Найважливіший розвиток справи відбувся 3 вересня. Державне бюро розслідувань повідомило про підозру співробітнику СБУ за ч. 2 ст. 365 КК України, тобто за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, погрозою чи застосуванням зброї.
Одночасно військовослужбовцю ГУР повідомили про підозру за ст. 348 КК України - посягання на життя працівника правоохоронного органу або військовослужбовця.
Провадження в цілому розслідується за ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 345 та ст. 348 КК України. ДБР підкреслює, що вивчає не лише безпосередню перестрілку, а й усі обставини, які їй передували. Процесуальне керівництво здійснює Офіс Генерального прокурора.
І це суттєво змінює рамку всієї дискусії. Кримінальне слідство вже не вкладає подію у просту медійну формулу, де одна структура виключно нападає, а друга виключно захищається.
Генпрокурор: перевірять усі версії, зникнення Каплунова розслідують окремо
Генеральний прокурор Руслан Кравченко повідомив, що призначено комплекс експертиз, які мають встановити обставини застосування зброї, походження слідів пострілів та інших речових доказів.
Він окремо наголосив: суспільство вже почуло різні версії, які «суттєво відрізняються одна від одної», тому завдання слідства полягає у встановленні фактів і перевірці дій та заяв усіх учасників.
Ще одна принципова деталь: зникнення Каплунова виділено в окреме розслідування, розпочате ще 1 вересня. За словами Генпрокурора, встановлюються особи, причетні до його зникнення, мотиви, маршрут переміщення та інші обставини.
Саме це має дати відповідь на одне з найбільш незручних питань справи. Якщо людина справді протягом багатьох діб не могла вільно залишити місце перебування, слідство має встановити: де вона перебувала, хто ухвалив таке рішення, на якій юридичній підставі та який процесуальний статус вона мала.
Незалежно від того, чи підтвердяться підозри щодо контактів із ФСБ.
У правовій державі небезпечність підозрюваного не скасовує процедури. Навпаки, що серйозніше обвинувачення, то міцнішою повинна бути процедура, щоб отримані докази потім не розсипалися в суді.
Зеленський: обидві структури повинні відповідати
Найчіткішу політичну рамку дав Президент України. 2 вересня Володимир Зеленський назвав подію «абсолютно ганебною ситуацією» та повідомив, що Генеральний прокурор і ДБР повинні встановити всю історію покроково.
Формула Президента заслуговує окремої уваги: «Стріляти тут, в Україні, можна тільки в російських окупантів для захисту України».
Президент заявив про необхідність внутрішніх розслідувань у двох відомствах та кадрової відповідальності. Наступного дня Зеленський повідомив уже про конкретні наслідки. За його словами, будуть звільнені заступники керівників обох структур, які мають відповідати за ситуацію, а щодо керівників СБУ та ГУР буде надана оцінка після завершення службових розслідувань.
Президент сформулював це без спроб знайти одну «правильну» сторону: «Обидві структури повинні відповідати, обидві структури діяли так, як точно не має бути».
Це, на наш погляд, ключова державна оцінка всієї історії. Бо якщо дві українські спецслужби доходять до перестрілки, проблема вже не може закінчитися встановленням особи, яка першою натиснула на спуск. Отже необхідно встановити весь командний ланцюг.
Хто віддав накази і хто мав натиснути «стоп»?
Це питання зараз важливіше за більшу частину Telegram-«інсайдів». Хто знав, що СБУ проводить операцію щодо військовослужбовця підрозділу, пов'язаного з ГУР? Хто направив на місце представників ГУР? Хто вирішив посилювати присутність СБУ? Коли командири обох сторін отримали інформацію, що навпроти них знаходяться не диверсанти та не російська ДРГ, а інше українське відомство?
І найважливіше: хто у цей момент мав повноваження сказати всім «зброю вниз»?
Якщо такої процедури немає — це системний дефект. Якщо процедура існує, але не була застосована - потрібно встановити персональну відповідальність. Якщо наказ на деескалацію був, але його не виконали - це вже третя проблема.
Просто звільнити кількох учасників недостатньо. Інакше наступний конфлікт компетенцій може знову закінчитися там, де службові інструкції поступаються автоматам.
Чи справді СБУ та ГУР «воюють» між собою? НІ.
Тут важливо не впасти в іншу крайність. Представляти всю історію як тотальну «війну спецслужб» було б перебільшенням.
СБУ та ГУР регулярно проводять успішні спільні операції проти Росії. Тільки влітку 2026 року СБУ офіційно повідомляла про спільні з ГУР, Генштабом, Силами спеціальних операцій та іншими складовими Сил оборони удари по військових і логістичних об'єктах РФ.
Тобто інституційна взаємодія існує і може працювати ефективно. Саме тому київський епізод настільки небезпечний: він показав не неминучу ворожнечу двох структур, а слабке місце системи в ситуації, коли їхні функції перетинаються, а оперативні інтереси входять у конфлікт.
Генерал-майор СБУ у відставці Віктор Ягун закликав не перетворювати історію на сенсаційний серіал до завершення розслідування. Його принципова теза звучить значно тверезіше: українські спецслужби повинні воювати з ворогом, а не одна з одною.
Чому такі перетини будуть лише частішати
СБУ відповідає, серед іншого, за контррозвідку, боротьбу з тероризмом і захист державної безпеки. ГУР здійснює воєнну розвідку та проводить спеціальні операції. Але війна ХХІ століття давно стерла красиві кордони між «внутрішнім» і «зовнішнім».
Російська спецслужба може вербувати людину всередині українського військового формування. Іноземний доброволець може десятиліття воювати проти Кремля і водночас залишатися пріоритетною мішенню російської контррозвідки. Агентурна операція може початися за кордоном, а її процесуальний епізод завершитися в київській квартирі.
Тому зіткнення компетенцій СБУ, ГУР, СЗРУ, ДБР, Нацполіції та прокуратури будуть не винятком, а дедалі частішою реальністю. Українське законодавство вже визнає необхідність координації розвідувального співтовариства. Закон «Про розвідку» визначає розвідку як діяльність, що здійснюється розвідувальними органами самостійно або у взаємодії між собою та з іншими суб'єктами розвідувального співтовариства. При Президентові існує Комітет з питань розвідки, створений для координації та контролю діяльності розвідувальних органів.
Але київський конфлікт показує окрему проблему: зіткнення виникло на стику воєнної розвідки, контррозвідки, кримінального процесу і силової операції. Отже, одного механізму координації власне розвідорганів недостатньо.
Яку систему потрібно створити після цього конфлікту
Україні не потрібна ще одна величезна «суперспецслужба», яка поглине решту відомств. Професійна конкуренція між розвідками корисна. Різні джерела, альтернативні оцінки та взаємна перевірка зменшують ризик монополії однієї структури на «єдину правильну картину світу».
Потрібне інше: сильніший рівень координації над відомствами в тих точках, де вони неминуче перетинаються.
Практично це могло б означати такі зміни:
- Постійний міжвідомчий механізм деконфліктингу. Для операцій, де фігурує співробітник іншої спецслужби, військової розвідки чи спеціального підрозділу, повинен існувати захищений канал негайної координації на найвищому операційному рівні. Це не означає попереджати об'єкт розслідування чи отримувати дозвіл його керівництва. Йдеться про те, щоб дві озброєні державні структури не виявляли присутність одна одної вже через приціл.
- Автоматичний протокол «свій проти свого — стоп». Щойно на місці операції достовірно встановлено, що другою озброєною стороною є український державний підрозділ, самостійна ескалація повинна припинятися. Командування переходить на визначений надвідомчий рівень, а на місце залучається нейтральний процесуальний орган. В умовах потенційної загрози життю винятки можливі, але вони повинні бути вузькими та документованими.
- Єдина система фіксації міжвідомчих силових операцій. Хто віддав наказ, коли підрозділ прибув, хто знав про присутність іншої структури, коли застосовано зброю, хто дозволив її застосування. Усе це має залишати захищений цифровий слід, доступний незалежному слідству. Секретність операції не повинна перетворювати управлінське рішення на безслідну усну команду.
- Незалежний контроль за інцидентами між спецслужбами. Закон України «Про національну безпеку» прямо визначає демократичний цивільний контроль як механізм забезпечення законності, підзвітності та прозорості сектору безпеки й оборони. Після таких інцидентів внутрішнього службового розслідування недостатньо. Потрібний зовнішній орган або інспекція з допуском до державної таємниці, здатна проводити аудит міжвідомчих конфліктів.
- Посилений парламентський контроль із доступом до секретної інформації. Суспільству не можна розкривати оперативні джерела чи агентуру. Але між «оприлюднити все» і «суспільство не має права нічого знати» існує професійна модель: закрита парламентська перевірка з подальшим публічним звітом, з якого вилучено справді секретні відомості.
- Спеціальний порядок роботи щодо співробітників інших спецслужб. Якщо СБУ отримує дані про можливе вербування військовослужбовця ГУР, це не може означати імунітет для цієї людини. Але і її приналежність до іншої служби не повинна створювати ситуацію, коли її колеги фізично їдуть «відбивати свого». Потрібен заздалегідь визначений алгоритм: процесуальний орган, рівень повідомлення керівництва, режим секретності та механізм відсторонення від операцій на час перевірки.
- Постійна контррозвідувальна перевірка особливо чутливих категорій персоналу. Іноземці, російські добровольці, особи з родинними чи тривалими зв'язками на території РФ закономірно є пріоритетною ціллю російських спецслужб. Це не привід оголошувати їх потенційними зрадниками. Це привід створити професійну, регулярну і спільно погоджену систему оцінки ризиків.
- Заборона відомчої війни через анонімні Telegram-канали. Якщо спецслужби починають доводити одна одній правоту через контрольовані «зливні бачки», держава програє незалежно від того, чий канал збере більше переглядів. У таких кризах має діяти єдина офіційна комунікаційна процедура, а не медійна артилерія відомчих груп впливу.
Що можна взяти з досвіду США
Після терактів 11 вересня 2001 року США зіткнулися з іншою трагедією, але з дуже схожою управлінською проблемою: різні органи володіли окремими шматками інформації, проте міжвідомчі бар'єри не дозволяли своєчасно скласти їх у спільну картину.
Одним із результатів реформ став National Counterterrorism Center. Його завданням є інтеграція інформації, міжвідомче планування та визначення ролей різних державних структур. Важлива деталь: NCTC не командує безпосередньо силовими операціями. Він координує, планує і допомагає усувати конфлікти компетенцій. Окремо передбачено механізм вирішення спорів між центром та відомствами на рівні директора Національної розвідки з можливістю подальшого звернення до президента.
Ще цікавіший для українського випадку американський досвід Joint Terrorism Task Forces. У цих групах співробітники десятків правоохоронних і розвідувальних структур постійно працюють разом. FBI прямо називає одним із плюсів моделі те, що співробітники та керівники різних відомств знайомляться, тренуються і виробляють спільні процедури до настання кризи, а не вже під час неї.
Саме цей принцип Україні варто запозичити. Не починати знайомство командирів СБУ і ГУР біля заблокованих автомобілів у дворі будинку.
Британський урок: секретність не дорівнює безконтрольності
У Великій Британії працює парламентський Intelligence and Security Committee, який має законодавчі повноваження контролювати політику, фінанси, адміністрацію і навіть операційну діяльність MI5, MI6, GCHQ, Defence Intelligence та інших елементів розвідувального співтовариства.
Члени комітету отримують доступ до високосекретних матеріалів, заслуховують керівників спецслужб та проводять спеціальні розслідування. Частина звітів залишається закритою, але парламент і суспільство отримують версії з вилученням даних, розголошення яких загрожувало б національній безпеці.
Паралельно британський Joint Intelligence Committee забезпечує скоординовані міжвідомчі оцінки для уряду і Ради національної безпеки. Він не замінює MI5 чи MI6, а створює той самий надвідомчий шар, якого особливо бракує у момент конфлікту різних служб.
А ще потрібен незалежний «ревізор» розвідувальної системи
Корисним є і другий американський інструмент - Inspector General of the Intelligence Community.
Його офіс проводить незалежні аудити, розслідування, інспекції та огляди розвідувального співтовариства, зокрема щодо ефективності, інтеграції, зловживань та управлінських провалів. Це не паралельна спецслужба і не орган, який керує операціями. Це інституційний механізм контролю самої системи.
Для України аналог такого органу міг би бути особливо цінним саме у випадках, де одна спецслужба не може об'єктивно розслідувати конфлікт із іншою, а публічне розкриття всіх матеріалів неможливе через державну таємницю.
Найнебезпечніша війна після перестрілки - інформаційна
Після реальних пострілів дуже швидко почалася друга перестрілка - вже інформаційна.
СБУ публікує свою доказову версію та відео Каплунова. РДК викладає записи з камер і заявляє про тиск. ГУР попереджає про кампанію дискредитації. Telegram-канали пропонують десятки «ексклюзивних» пояснень, часто несумісних одне з одним.
Саме тут державним структурам потрібна особлива стриманість. Російська пропаганда отримує майже ідеальний сюжет, коли дві українські служби починають публічно звинувачувати одна одну. Тому максимальна кількість фактів має бути встановлена ДБР та прокуратурою, а не анонімними адміністраторами Telegram.
Водночас «закрити все секретністю» також буде помилкою. Після завершення активної фази розслідування суспільство має отримати настільки повну хронологію подій, наскільки це можливо без розкриття агентури, методів та джерел. Бо довіра до спецслужб будується не на тому, що вони ніколи не помиляються.
Вона будується на впевненості, що помилки не приховують і не перетворюють на відомчу таємницю.
Репутаційний наслідок уже міжнародний
Історія давно перестала бути внутрішньою київською сваркою. Про збройний конфлікт СБУ та ГУР написав Reuters та інші західні медіа. Reuters окремо звернув увагу на оцінку Президента, розслідування ДБР та взаємовиключні версії навколо Каплунова.
Для міжнародних партнерів питання виходить далеко за межі персоналій. СБУ та ГУР отримують від союзників чутливі розвіддані, технології, обладнання, навчаються і проводять складні операції. Партнери повинні бути впевнені, що українська держава має достатні механізми координації та контролю за своїми найбільш потужними силовими інституціями.
І тут є важлива позитивна сторона. Інцидент не сховали. Президент публічно визнав його неприпустимим. ДБР отримало справу. Представникам двох структур повідомили про підозри. Окремо розслідується зникнення Каплунова. А кадрову відповідальність уже піднято на рівень заступників керівників спецслужб.
Для правової держави це значно краща реакція, ніж відомча кругова порука.Але це лише початок.
Не треба визначати, «хто головніший». Треба зробити сильнішою державу
Після такого скандалу дуже легко перейти до ручного контрою та сакрального жертвоприношення, без належних висновків. Або примітивного рішення: одна спецслужба повинна стати «головнішою», ніж друга.
Це небезпечний шлях. Україні потрібні сильна не позбавлена ініціативності та мотивації контррозвідка СБУ та сильна Воєнна розвідка. Обидві структури довели свою ефективність у війні та провели величезну кількість операцій проти держави-агресора. Реформа повинна полягати не в ослабленні однієї з них.
Вона повинна зробити сильнішою систему над ними. Сильнішою координацію. Сильнішими правила. Сильнішим зовнішній контроль. Сильнішою персональну командну відповідальність.
І значно слабшою можливість будь-якого командира вирішити, що у конкретний момент його відомчий інтерес важливіший за інтерес держави.
Головний висновок
У цій історії слідство ще має відповісти на багато запитань. Чи був Степан Каплунов свідомим агентом ФСБ або контактував із росіянами в інших обставинах? Чи законно його утримували? Чи були підстави для невідкладних процесуальних дій? Хто першим застосував зброю? Чому поранено військовослужбовців ГУР? Які накази отримували представники обох структур? Чи можна було зупинити конфлікт раніше?
Ці відповіді не варто вигадувати наперед. Але один висновок уже не потребує судової експертизи. Такої ситуації не повинно було статися.
Саме це визнають СБУ, Президент і фактично сама логіка розпочатого ДБР розслідування. І тому найгіршим завершенням цієї історії буде кілька звільнень, кілька кримінальних справ і повернення системи до звичайного режиму до наступної перестрілки. Найкращим - використати кризу для модернізації всієї архітектури взаємодії спецслужб.
Щоб наступного разу, коли СБУ вважатиме людину російським агентом, а ГУР - своїм бойовим офіцером, між цими двома позиціями стояла держава, закон і процедура. А не два магазини з набоями.
Президент сформулював головну межу цієї дискусії максимально точно: українська зброя має працювати проти російських окупантів. СБУ і ГУР можуть конкурувати розвідданими, агентурою, професіоналізмом, швидкістю і результатами.
Вони не можуть конкурувати стволами. Саме це й має стати точкою відліку для нових правил українських спецслужб.
Степан Каплунов, співробітники СБУ, військовослужбовці ГУР та інші особи, щодо яких тривають кримінальні провадження або перевірки, вважаються невинуватими, доки їхню вину не буде встановлено у передбаченому законом порядку. Твердження щодо контактів із ФСБ, незаконного утримання, тиску, можливих мотивів дискредитації та інших спірних обставин наразі є версіями відповідних сторін і потребують доказової перевірки.
Кирило Проценко, Валерія Комаровська, для «Кримінального огляду»
Администраторы