Україна виводить конфлікт з рейдерським захопленням коштів угорською стороною на міжнародний рівень: державний «Ощадбанк» подав позов до угорських органів (Центральної слідчої прокуратури Угорщини) через вилучення понад 82 млн доларів готівки та золота. Банк наполягає, що дії угорської сторони мають ознаки зловживання владою і використовують фінансові активи як інструмент політичного тиску - і тепер ця історія переходить у площину міжнародного правового протистояння, - пишуть ТСН.
Якщо правової реакції угорської сторони не послідує, то серія позовів в усі профільні міжнародні інстанції не залишить себе довго чекати. А правда і закон, попри всі нюанси, на стороні України.
Про що не кажуть вголос
Історія з «Ощадбанком» в Угорщині виглядає як класичний правовий конфлікт лише на перший погляд. Два інкасаторські автомобілі, десятки мільйонів доларів і євро, банківське золото, затримання людей - усе це наче вкладається у рамки «перевірки» чи «розслідування». Але коли з’являється публічна заява урядовця про те, що кошти не повернуть, доки Україна не виконає політичні умови, історія різко змінює сенс.
Тоді це вже не про закон. Це про інструмент тиску.
Юристи банку прямо говорять про можливе зловживання владою і навіть ознаки терористичного акту. Формулювання жорстке, але логіка зрозуміла: майно вилучено, рішення про арешт з’явилося постфактум, а повернення поставлено у залежність від зовсім іншого питання - роботи нафтопроводу. Фактично йдеться про ситуацію, коли державний ресурс однієї країни опинився під контролем іншої — не через суд, а через політичну доцільність.
Світ, де держава може “переписати правила” - аналоги вже були
Якщо дивитися ширше, подібні історії давно не є винятком. У різні роки держави в різних частинах світу вже демонстрували, що у критичний момент вони можуть діяти не як арбітр, а як сторона, яка захищає свої інтереси будь-якою ціною.
Аргентина під час кризи просто заблокувала доступ громадян до власних грошей. Кіпр у межах «порятунку банків» фактично списав частину депозитів. Росія після 2014 року без зайвих церемоній забрала під контроль активи на окупованих територіях. У багатьох країнах силові структури неодноразово затримували великі грошові перевезення, які потім роками «зависали» у процесуальних лабіринтах.
У всіх цих випадках завжди є одна спільна риса:
право відходить на другий план, коли з’являється інтерес держави.
Історія з Угорщиною небезпечна саме тим, що вона відбувається не в умовній «сірій зоні», а всередині Європи, між країнами, які формально є партнерами. Це означає, що нова реальність вже тут, і вона значно жорсткіша, ніж здається.
Український парадокс: втрачаємо і зовні, і всередині
На цьому фоні особливо гостро виглядає український контекст. Бо паралельно з ризиком втрати активів за кордоном Україна системно стикається з іншим явищем - внутрішнім диссонансом і зневірою.
Корупційні схеми в держкомпаніях, використання кримінальних справ як інструменту тиску, оформлення активів на родичів - усе це вже давно стало частиною реальності. Тобто держава опиняється у подвійній вразливості: з одного боку її ресурси можуть блокувати або утримувати зовні, з іншого — вони витікають або привласнюються всередині.
Цей парадокс небезпечний тим, що він підриває базову довіру - як зовнішніх партнерів, так і власних громадян.
Що далі
Якщо подібні кейси стануть нормою, зміниться сама логіка міжнародних відносин. Фінанси перестануть бути нейтральним інструментом. Перевезення коштів і активів стане ризиком, навіть якщо все оформлено бездоганно. А держави дедалі частіше діятимуть не в межах права, а в межах сили і вигоди.
Це означає дуже просту річ: світ входить у фазу, де гарантії замінюються можливостями.
І в цій системі виграє не той, хто має рацію, а той, хто здатен захистити свої ресурси.
Висновок
Історія з «Ощадбанком» - це не локальний інцидент і не юридична суперечка. Це симптом значно глибшого процесу, в якому гроші перестають бути просто грошима і стають інструментом впливу.
Держава більше не гарантує недоторканність активів — вона сама може стати фактором ризику.
І для України ключове питання звучить уже не так, як раніше. Не «як повернути ці гроші», а значно ширше: як навчитися жити і діяти у світі, де правила можуть змінюватися в момент, коли на кону стоять великі гроші і великі інтереси.
Кирило Проценко для Кримінального огляду
Администраторы