В сучасних реаліях залишаються однією з ключових категорій справ, які розглядаються національними судами. При цьому на особливу увагу заслуговує судове оскарження рішень та дій державних чи приватних виконавців щодо незаконного відкриття виконавчих проваджень, де стягувачами є саме вказані фінансові установи. Це пояснюється тим, що на сьогоднішній день однією з проблем, яка відображається на судовій практиці, є те, що виконавці при прийнятті виконавчого документу до виконання не перевіряють його на предмет відповідності вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Так, в силу вищевказаної норми, основними реквізитами виконавчого документу є:
назва і дата видачі документа, найменування органу, ПІБ та посада посадової особи, яка його видала;
дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
дата набрання рішенням законної сили;
строк пред’явлення рішення до виконання;
дані стягувача та боржника.
Однак, незважаючи на наявність імперативної норми закону щодо критеріїв виконавчого документу, є чимало випадків, коли виконавці «заплющують очі» на недоліки чи порушення в виконавчих документах. Найрозповсюдженішим прикладом є прийняття виконавцями виконавчого листа, по якому сплив строк пред’явлення до виконання. Далі, у свою чергу, виконавець відкриває виконавче провадження і, як зазвичай, накладає заборону на відчуження майна та/або коштів з рахунку боржника і навіть може здійснювати відрахування із доходів боржника. Таким чином, боржник зіштовхується з незаконним відкриттям виконавчого провадження та неправомірним обмеженням своїх прав, зокрема, на користування та розпоряджання коштами і майном, тобто власністю. Результатом є порушення права на власність боржника, тобто права, гарантованого Конституцією України та Конвенцією з прав людини та основоположних свобод.
Зважаючи на непоодинокі випадки винесення державними виконавцями таких постанов, з’явилась судова практика щодо визнання протиправними дій, рішень та скасування постанов державних виконавців, які чи то у зв’язку з необізнаністю з законодавством, чи то умисно, відкривають провадження на підставі прострочених виконавчих листів та накладають арешти на майно боржників. Одна з наочних ілюстрацій такої ситуації – справа №643/5556/14-ц, що розглядалась Верховним судом України, де була висловлена правова позиція щодо того, що строк пред’явлення виконавчого листа до виконання встановлений імперативною нормою закону й не може бути змінений судом. Суд задовольнив скаргу боржника на дії державного виконавця у зв’язку із прийняттям простроченого виконавчого листа до виконання, а незаконну постанову державного виконавця, в свою чергу, скасував.
У моїй адвокатській практиці також наявний приклад, коли державний виконавець Шполянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) своєю постановою у травні 2018 року прийняла до виконання виконавчий лист, по якому ще у травні 2016 року сплив строк пред’явлення до виконання. Передумовою для цієї ситуації було рішення Апеляційного суду Черкаської області у справі № 710/193/14-ц від 13 травня 2015 року, яке набрало законної сили, відповідно до якого з боржника – який на сьогодні є моїм клієнтом, було стягнено кредитну заборгованість на користь банку. На той момент строк звернення до виконавчої служби становив 1 рік, тобто до травня 2016 року, про що зазначалось у виконавчому листі. У 2017 році банк (стягувач) зрозумів, що строки пред’явлення виконавчого листа до виконання він пропустив, і вирішив оскаржити до суду касаційної інстанції рішення апеляції, щоб отримати нове рішення суду та, відповідно, новий строк для звернення з виконавчим листом. В даному випадку очевидним було те, що касаційний суд відмовить у відкритті провадження, оскільки звернення із касаційною скаргою через 2 роки свідчить тільки про безвідповідальність та байдужість стягувача до винесеного рішення апеляційної інстанції. Однак, не зважаючи на відмову касації і на те, що в судовому порядку строк на пред’явлення виконавчого листа не відновлювався, у 2018 році банк звернувся з простроченим виконавчим листом до Шполянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державний виконавець якого не звернув увагу на пропущення строку для пред’явлення виконавчого листа і відкрив виконавче провадження, замість того, щоб повернути виконавчий лист стягувачу без виконання, як це було передбачено статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження». У даному випадку, дії виконавця порушують права однієї сторони, шляхом безпідставно наданих іншій, що є недопустимим.
Варто зазначити також і те, що у даній справі не обійшлось тільки відкриттям провадження за простроченим виконавчим документом. Більше того, вказаний виконавчий лист був виданий за підписом непрацюючої судді. Суддя Шполянського районного суду Черкаської області Красюк Г.П., яка в 2018 році видала та підписала виконавчий лист, на момент його видачі вже не працювала на цій посаді 2 роки, у зв’язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. Отже, наступним порушенням, яке мав би виявити державний виконавець при перевірці, чи відповідає виконавчий лист вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», є те, що виконавчий лист виданий та підписаний суддею, яка вже не здійснювала свої повноваження, а відтак, не мала права його видавати та підписувати.
На перший погляд здається, що органи державної влади мали б бути на стороні закону, проте, як бачимо, іноді на практиці виявляється зовсім протилежне. Судді дозволяють собі під час виконання своїх службових обов’язків порушувати правові норми щодо підписання офіційних документів, виконавці – відкривати провадження на підставі документа, по якому сплив строк пред’явлення до виконання. Нам залишається лише припускати, чому при видачі виконавчого листа та його прийнятті судом та виконавцем грубо порушуються вимоги законодавства: необізнаність у застосуванні правових норм чи умисна поведінка? У будь-якому випадку цього можна було б уникнути, якби вказані службові особи ставилися відповідально до своїх обов’язків.
Можна лише уявляти, яка група осіб в курсі цієї ситуації… Що це - халатність чи перевищення службових обов'язків ?
Адвокат Тютюнникова Вікторія
Администраторы