Поки ракети летять по українських містах, у дипломатичних кабінетах звучить слово «санкції». Його повторюють як мантру. Але ключове питання не в тому, скільки санкцій ухвалено. Ключове - чи вони реально працюють.
Україна офіційно внесла до санкційного списку білоруського диктатора Олександра Лукашенка. Відповідний указ 18 лютого підписав Президент Володимир Зеленський. Паралельно міністр закордонних справ Андрій Сибіга закликав міжнародних партнерів посилити тиск на режим у Мінську як співучасника злочину агресії.
Йдеться не про політичні формальності. Йдеться про співучасть у війні.
Лукашенко як співорганізатор агресії
Олександр Лукашенко - це не «нейтральний сусід». Це режим, який надав територію для нападу на Україну, забезпечив логістику, допоміг розгортати інфраструктуру управління ударними дронами та постачає компоненти для російського ВПК.
За даними української сторони, понад 3 тисячі білоруських підприємств постачають Росії критично важливі техніку та компоненти, у тому числі для виробництва ракет. На території Білорусі розбудовується інфраструктура для розміщення ракет середньої дальності «Орешнік». У другій половині 2025 року розгорнуто систему ретрансляторів для управління ударними дронами, що суттєво посилило удари по північних регіонах України.
Це вже не «політична підтримка». Це пряме технологічне сприяння війні.
Які санкції запроваджено
Україна застосувала до Лукашенка та пов’язаних осіб комплексні обмеження:
- блокування активів;
- повне припинення торговельних операцій;
- заборону транзиту ресурсів;
- анулювання ліцензій;
- заборону приватизації та участі у держзакупівлях;
- заборону передання технологій;
- зупинення економічних зобов’язань;
- заборону в’їзду.
Санкційні режими щодо Білорусі раніше запровадили ЄС, Канада, Японія, Швейцарія, Нова Зеландія та США. Проте проблема полягає в іншому.
Паралельна реальність: санкції скасовують, схеми працюють
У 2025 році адміністрація США частково зняла обмеження щодо білоруського калію та авіакомпанії «Белавіа». Мінськ у відповідь звільнив близько 100 політв’язнів. З гуманітарної точки зору це виглядає як компроміс. З безпекової - як тріщина у санкційній стіні.
Ще більш показовим є розслідування The Insider. За їхніми даними, у 2024 році понад 300 російських компаній-посередників імпортували підсанкційну продукцію на 22 млрд доларів. Близько 1 млрд доларів - прямі поставки для російського військово-промислового комплексу.
Йдеться про мікросхеми, датчики, обладнання для дронів, радіокомпоненти, акумулятори. Постачання з Японії, Тайваню, Південної Кореї, Німеччини, Швейцарії та інших країн.
Чотири групи компаній забезпечують цей потік:
- державні військові заводи;
- промислові гіганти, що виробляють сировину;
- приватні підприємства-суміжники;
- тисячі дрібних перепродавців.
І саме остання група часто взагалі не перебуває під санкціями. Санкційні списки поповнюються повільно, тоді як схеми обходу адаптуються швидко.
Головна проблема: контроль за виконанням
Багато хто не бажає усвідомлювати, що санкції - це не лише політична заява. Це механізм економічного удушення агресора. І він працює лише тоді, коли:
- відстежуються ланцюги постачання;
- накладаються вторинні санкції;
- блокуються фінансові канали;
- каралися посередники;
- публічно викриваються схеми.
Без системного контролю санкції перетворюються на декларацію.
Роман Доброхотов, головний редактор The Insider, прямо зазначив, що масове виявлення ланцюгів постачання може радикально змінити ситуацію, якщо санкції застосовувати одразу до всіх відомих постачальників, а не точково.
Інакше російський ВПК просто замінює одного посередника іншим.
Лукашенко і Путін - єдина система
Лукашенко не просто «підтримує» Путіна. Він інтегрований у військову логістику, допомагає обходити санкції та розширює інфраструктуру для нових ударів.
Йдеться не лише про Україну. Розміщення ракет середньої дальності на території Білорусі це загроза всій Європі.
Саме тому санкції проти Лукашенка - це не символічний жест. Це елемент європейської безпеки. Але без контролю виконання вони не стануть реальним стримуючим фактором.
Висновок по суті
Світ навчився вводити санкції швидко. Але не навчився забезпечувати їх повне виконання.
Поки через треті країни в Росію надходять мікросхеми для дронів, поки посередники спокійно працюють, поки частина обмежень скасовується з політичних міркувань, санкційний режим залишається дірявим.
Санкції проти Лукашенка і путінського режиму - це необхідний крок.
Контроль за їх виконанням критично важливий.
Бо без цього кожна нова ракета, зібрана з імпортних компонентів, це нагадування про те, що санкції існують на папері, а війна в реальності.
Кирило Проценко для Кримінального огляду
Администраторы